Чи терор стримуватиме чи спонукатиме українців до опору? Дані опитування в обложеній Україні

Виглядає, що вторгнення в Україну йде не за планом Кремля. Так само, як під час Другої чеченської війни, російські війська почали тероризувати мирних жителів, сподіваючись, що українці складуть зброю. Терор здійснюється у різних формах – від бомбардування житлових кварталів до розстрілів каральними загонами. Але чи досягне таке насильство своєї мети або ж насправді посилить опір українців?

Photo: Дімітар Тошков

Щоб відповісти на це запитання, ми опитали на третьому тижні війни методом онлайн-опитування понад 1000 українців, що забезпечує репрезентативну вибірку міського населення (опис дослідження наведено в кінці цієї публікації). Спочатку ми запитали респондентів, якою мірою вони, їх сім’я чи близькі друзі та знайомі зазнали нападів з боку російських чи проросійських сил (з використанням вогнепальної зброї, артилерії чи іншої зброї) у період з 24 лютого 2022 року до моменту інтерв’ю. Короткий підсумок відповідей: 20% опитаних повідомили, що зазнали нападу щонайменше один раз, 36% повідомили про напади на свою сім’ю або близьких друзів, 59% –  про напади на знайомих.

Потім ми попросили респондентів повідомити про свої наміри брати участь у різних формах опору. Близько 75% повідомили про намір волонтерити, допомагаючи жертвам війни (відповіді «дуже ймовірно», «ймовірно» або «швидше ймовірно»), 80% — про наміри надавати невійськову підтримку українській армії, 47% — про намір брати участь у бойових діях на укріплених оборонних позиціях, а 49% — про наміри брати участь у бойових діях у відкритих боях проти російських або проросійських сил.

Повертаючись до нашого головного питання, важливо зазначити, що ми також виявили надійний статистичний зв’язок між насильством та готовністю до опору. Хоча висновки є попередніми (і ще не мають остаточної експертної оцінки), вони свідчать про те, що чим більше середньостатистичний респондент зазнає насильства від російських/проросійських сил, тим вищою є ймовірність, що опитуваний приєднається до всіх форм опору. Наприклад, серед тих, хто ніколи не зазнавав нападів з боку агресора, 48% мали намір брати участь у відкритих боях проти російських або проросійських сил — проти 55% серед тих, хто зазнав принаймні одного нападу, і 65% серед тих, хто зазнав нападів  понад 10 разів.

Половину нашої вибірки становлять жінки. Ми виявили, що частки українських жінок та чоловіків, які повідомляли про намір брати участь у ненасильницьких формах опору, підтримуючи українську армію, є майже однаковими: 78% проти 81% відповідно. Чоловіки, порівняно з жінками, набагато частіше готові брати участь у бойових діях як на оборонних позиціях (69% проти 27%), так і у відкритих боях (72% проти 28%). Прикметно, що пряма пропорційна залежність між насильством та готовністю чинити опір є однаково сильною у чоловіків і жінок щодо всіх видів опору (включаючи бойові дії на оборонних позиціях та відкриті бої).

Патерни українських даних перегукуються з нашими іншими дослідженнями пoлітичних репресій та насильницького спротиву репресіям. Опитування білорусів, венесуельців та нікарагуанців свідчать про те, що досвід репресій (наприклад, затримання або побиття поліцією за політичну діяльність) має безпосередній зв’язок із готовністю брати участь у насильницькому спротиві. Згідно із узагальненими даними з інших 65 країн, люди, які зазнають більше політичних репресій у своїх країнах, більш охоче беруть участь у насильницькому спротиві.

Чому політичні репресії чи іноземна агресія спонукають до відплати? Імовірно, диктатори та агресори припускають, що важкі втрати (наприклад, знищення домівок) або страх перед фізичним болем та смертю мають стримувати опір. Ця ідея відповідає деяким академічним дослідженням репресій, які припускають, що рішення людей висловлювати незгоду передусім диктуються раціональним розрахунком ризиків. Без сумніву, застосування насильства породжує серед звичайних людей страх (див. цe досліджeння). Проте бомбардування домівок та знищення майна, поранення чи вбивство близьких викликає такі сильні емоції, як гнів чи зневага. Психoлогічні дoслідження засвідчують, що ці емоції є ключовими мотиваторами участі в колективних діях, у тому числі насильницьких. Психологічні сили, які ми часто недооцінюємо як спостерігачі чи свідки, вірогідно, спонукають людей до дуже витратної та ризикованої поведінки, навіть коли раціональні міркування вказують на сумні перспективи.

Основні психологічні процеси, що лежать в основі інакомислення та незгоди з політичними репресіями, ймовірно, подібні до тих, що лежать в основі опору іноземному військовому вторгненню (наприклад, гнів як реакція на насильство). Проте, ці два типи спротиву, вірогідно, мають і відмінні мотиви. Очевидно, що українці воюють не лише тому, що стали жертвами агресії (як свідчить наше опитування), а й тому, що мають тверді переконання (наприклад, про свободу та незалежність) і ототожнюють себе особисто зі своєю країною та народом.

Чи справді українці будуть воювати, як заявляють під час опитування? Масштабні психoлoгічні дослідженнязасвідчують, що наміри, які декларують люди, корелюють з тим, як вони чинять насправді, хоча ця кореляція не є абсолютною. Щоправда, ми менше знаємо про декларовані наміри брати участь у дуже ризикованих діях, як-от воєнні дії. Дeякі дослідження засвідчують, що наміри доєднатися до ризикованих колективних дій (наприклад, участь у страйку) справді корелюють з реальною поведінкою, і принаймні oднe дослідженняповідомляє про кореляцію між заявленою та фактичною готовністю жертвувати своїм життям серед бійців на передовій. Ми вважаємо найптимальнішим концептуалізувати показники намірів (тобто показники, які ми використовували в Україні) як індикатoри мoтивацiї людей. Хоча мотиви не перетворюються автоматично на реальну поведінку, вони засвідчують ймовірність такого перетворення.

Хоча наш аналіз є попереднім, ми вважаємо, що він виявив два важливі меседжі для тих, хто причетний до війни. По-перше, мотивація українського народу боротися із загарбниками є  екстраординарною. Те, що українці будуть запекло захищати свою землю, – це не просто політичний меседж українського керівництва задля стримування російської агресії: про такий намір повідомляють самі пересічні українці. По-друге, ступінь запеклості, з якою будуть битися українці, зростатиме пропорційно терору проти них. Це означає, що продовження агресії є контрпродуктивним для агресора і призведе лише до ще більших жертв серед мирного населення і військових та колосальних матеріальних втрат для обох сторін. З огляду на наші дані, ми вважаємо малоймовірним, що такі втрати змусять українців скласти зброю.

Працівниця Info Sapiens Тетяна Кобилинська працює в Києві під час бомбардувань з тривожною валізкою під рукою. Photo: Тетяна Кобилинська

Опитування проводилося онлайн українською та російською мовами з 9 по 12 березня 2022 року українською дослідницькою агенцією Info Sapiens. Сформовано репрезентативну вибірку населення України у віці від 18 до 55 років у населених пунктах з населенням не менше 50 тис. Загалом опитано 1081 особу. Статистичні дані, наведені вище, були згенеровані з використанням вагових значень вибірки для представлення структури населення. Опитування здійснено за підтримки премії Олександра Гумбольдта професору Марку ван Вугту.

 

  • Генрікас Бартусевичюс, старший науковий співробітник Інституту дослідження миру в Осло (PRIO).
  • Гонората Мазепус, доцент Інституту безпеки та міжнародних відносин Лейденського університету
  • Флоріан ван Левен, доцент кафедри соціальної психології Тілбурзького університету
Share this: